Серкіс Юрій Володимирович
Серкіс Юрій Володимирович
24.04.1981- 14.10.2024
Сержант, командир зенітного кулеметного відділення окремого радіолокаційного взводу військової частини А1463
Юрій Серкіс народився 24 квітня 1981 року у місті Рава-Руська Жовківського району Львівської області. Навчався у Рава-Руській школі-інтернаті, згодом — у СПТУ №77 міста Угнів.
Після закінчення навчання проходив строкову службу у 18-му полку спеціального призначення Національної гвардії України. Після армії працював в Управлінні поліції охорони у Львівській області, а пізніше вступив до Національного лісотехнічного університету України у Львові.
З початком російської агресії у 2015 році Юрій добровільно став на захист Батьківщини. Служив у 92-й окремій механізованій бригаді імені Івана Сірка на посаді командира відділення мотопіхотної роти. Брав участь у бойових діях і розвідувальних операціях у районах населених пунктів Щастя, Станиця Луганська, Бахмутка та інших місцях Луганської області.
Згодом продовжив службу у 43-му окремому мотопіхотному батальйоні «Патріот», що входив до складу 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха, де обіймав посаду командира 1-го розвідувального відділення.
За мужність, відвагу та високий професіоналізм під час виконання бойових завдань у зоні АТО/ООС нагороджений медаллю «Івана Сірка», відзнакою «За службу Державі», медаллю «Без права на славу» — якою відзначають розвідників, що виконують особливо важливі, але секретні завдання, — а також медаллю «Ветеран війни».
З 2020 року Юрій Серкіс проходив службу у військовій частині А1463, де обіймав посаду командира зенітного кулеметного відділення окремого радіолокаційного взводу.
Друзі та побратими згадують його як справжнього воїна — відданого своїй справі, мужнього, чесного і доброго серцем. Юрій був людиною, яка завжди підтримувала інших, не шукала слави, але завжди була там, де потрібно.
“Юра дуже добре орієнтувався на місцевості. Хлопці, його побратими, не боялися іти з ним на бойові завдання, тому що знали, що він знайде вихід з будь-якої складної ситуації. Юра був людиною, яка завжди думала про інших. Він врятував не одне життя", - згадує побратим Олександр, позивний “Чіча”.
“Мав честь воювати з Юрою. “Циган” - його позивний. Завжди усміхнений і безстрашний, навіть у найважчих обставинах жартував. Ніколи не давав упасти духом. Юра був доброю і чуйною людиною. З ним приємно було спілкуватись на різні теми.
Іноді, незважаючи на втому після виконаного завдання, лежати і до пів ночі розмовляли, а як починали з ним жартувати, то аж пупи рвались. Він залишив про себе тільки приємні і теплі спогади. Сумно, дуже сумно на душі, і зло бере... Війна не могла його здолати, а тут...
Номер Юри і досі в моєму телефоні. Пишу, а в самого сльози на очах. Герої не вмирають, їх дім не могила, коли нема пульсу - з'являються крила”, - наголошує побратим Андрій.
“З першого погляду здавалось, що Юра - суворий дядько, але його видавали очі. Здоровило з очима “Бембі”, на якого завжди можна було покластись у будь-якій ситуації. Мені і досі не віриться, що його немає хоч десь в якомусь куточку нашої планети. Таких, як Юра, можна і не бачити кожного дня, але знати, що такі люди існують - вже за щастя. З його загибеллю в кожному, хто його знав, вмерло щось добре. З повагою до Вашої родини!” - пише волонтер та військовослужбовиця Дарʼя Андрусенко – Якотюк.
Ділиться своєю історією про Юрія його побратим Андрій, позивний “Чаба”: “Ми познайомились, коли я по мобілізації прийшов служити в батальйон Повітряних Сил. Коли розговорилися, то з'ясувалося, що у нас багато спільного ще з часів АТО/ ООС. У 2016 році наші бригади (він тоді служив у 92 ОМБр) пересікались у Марʼїнці. Ми обоє служили у розвідці та виконували “цікаві” завдання. Коли були разом на ротаціях Юра був моїм командиром. Ми розуміли один одного з пів слова. Це допомагало виконувати завдання , які ставило перед нами вище керівництво. Мій командир був людиною з великої літери: правильний і справедливий. Він користувався авторитетом у командування, яке часто радилось з ним у вирішенні багатьох питань. Ми завжди були разом: жили, їли, пили з одного горнятка, жартували. Юра завжди розповідав, які в нього чудові діти та дружина. Таких людей, як він - дуже мало. Людина, яка пройшла багато боїв... Не віриться, що незабаром буде рік як його нема... Честь та вічна памʼять Герою!”
“Юрій надзвичайно любив своїх синів. Для них він був найріднішою людиною, взірцем мужності та відваги, мудрим порадником та наставником”- розповідає дружина Галина.
“Батько був у війську з 2015 року. Мав чималий досвід і про службу знав усе. Коли я вступив до вищого військового навчального закладу, то він часто повторював: “Добре вчися, щоб бути справжнім офіцером! Будь твердим і справедливим у своїх рішеннях, дбай про своїх підлеглих і будь такою людиною, на яку можна покластися.”
Пройшов час ... Я став офіцером... Але мені так не вистачає татової науки, його мудрих порад та підтримки!”- згадує син Денис.
