A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Кам’янка-Бузька об'єднана територіальна громада
Львівська область, Кам’янка-Бузький район

Історична довідка

Історична довідка м. Кам’янка – Бузька

Кам’янка-Бузька (пол. Kamionka Buzanska; до 1944 року Кам’янка-Струмилівська) — місто, районний центр Кам’янка-Бузького району Львівської обл, розташоване за 43 км на північний схід від Львова над річками Західний Буг та Кам’янка. До складу Кам’янка-Бузької міської ради окрім самого міста входять також села Забужжя і Тадані.

Історія

  Археологічні знахідки засвідчують, що цю місцевість заселили люди ще в епоху міді й бронзи (ІІІ-ІІ тис. до Р. X.).

  Є дві гіпотези, якими дослідники пояснюють походження назви «Кам’янка». Одні виводять цю назву від річки Камінки, що перетинає місто на півночі, інші — від невеликих брил каміння, нанесених зі Скандинавії у Льодовиковий період, яке ще можна знайти на довколишніх полях.

  Перші письмові згадки про Кам’янку датуються 1411 р. Наприкінці XV ст. Кам’янка-Струмилова була центром торгівлі та ремесла. Через місто пролягали торговельні шляхи з Києва до Польщі та з Волині на Львів. Двічі на рік тут проводили ярмарки, щотижня відбувалися торги. 1578 р. місто одержало право складу для дрогобицької солі. У місті діяли цехи кушнірів, ковалів, шевців, гончарів, слюсарів, мечників. Тут було 400 будинків.

Татарські напади наприкінці XV — на початку XVI ст. знищили місто, воно втратило давні привілеї, але 8 квітня 1509 р. король Сигізмунд І наново підтверджує міські права Кам’янки.

  У XVI—XVII ст. із Кам’янеччини вивозили за кордон волів. Вивіз худоби — одна із найприбутковіших галузей польської шляхти. Селяни Кам’янко-Струмилівського староства 1636 р. відмовились відбувати панщину. Особливо ж гостра боротьба проти соціального і національного гніту розгорталася в роки Хмельниччини 1648—1654 рр. Тоді місто було зруйноване, населення пограбоване.

  У XVIII ст. місто поступово відродилося і залишилося центром ремісничого виробництва. Тут працювали кушнірський, шевський, ткацький, ковальсько-слюсарний, бондарський, гончарний, столярно-токарський та ливарно-мечницький цехи, а також цех рибалок. У 1880 р. населення Кам’янки-Струмилової становило 6107 осіб. У місті діяли цегельний завод, винокурня, паровий млин, лісопильний завод, на якому виготовляли паркет, смолу, терпентин і деревне вугілля. У 1900 р. єврейське населення Кам’янки-Струмилової становило 3549 осіб.

  За австрійських часів Кам’янка-Струмилова мала: залізничну станцію, повітовий уряд, міську управу, суд, пошту, телеграф, податковий уряд, позичкові каси, аптеку і два парафіяльні уряди: греко-католицький і римо-католицький. Українці Кам’янки-Струмилової радісно вітали проголошення Західно-Української Народної Республіки. Перебравши владу в місті, українці призначали на найважливіші пости своїх людей. Саме тоді повітовим комісаром став суддя Роман Петрушевич. У березні 1919 р. у місті почала виходити газета «Козацький голос» — орган Начальної команди УГА. Відкрито українську школу, яка містилася у Ратуші, діяв театральний гурток, засновано хор, товариство «Українська Бесіда». Місто мало свій часопис «Камінецькі Вісті».

  Українське національне відродження кінця XIX- першої половини XX ст. охопило усі сфери духовного та господарського життя Кам’янеччини, але події вересня 1939 р. перекреслили усі сподівання українців на краще, самостійне життя. Трагедія України 1940-х років, придушення національних прагнень українців у подальші десятиріччя з усією повнотою позначилися на житті Кам’янеччини. Проте, незважаючи на важкі часи Підрадянської України, у цьому регіоні розвивалося сільське господарство та промисловість, освіта і культура

Пам’ятки архітектури 

 Кам’янсько-Бузька ратуша

 Костел Успіння Богородиці — неоготичний храм, побудований за проектом Теодора Тальовського.

 Церква святого Миколая — дерев’яна церква, зведена у 1667 році із дзвіницею 1762 року.

 Церква Різдва Богородиці (1878-82 рр).

 Парафіяльна церква Преображення Господнього в Кам’янці-Бузькій старанням парафіян збудована 7 липня 1996 р. – 19 серпня 2005 р.

Населення 

 У 1880 році у міті прожмвало 6107 жителів, з яких 2820 юдеїв, 1641 греко-католик, 1590 римо-католиків. Динаміка зміни чисельності населення згідно з результатами переписів населення, подана у таблиці нижче

 1959 1970 1979 1989 2001

 7950 8539 10353 11266 11510

Освіта

 У Кам’янці-Бузькій є п’ять дошкільних навчальних заклади, три школи, професійно-технічне училище[2]. Середні загальноосвітні школи міста:

  Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня №1 імені Івана Франка. Розташована за адресою Вул. Незалежності 66. Роком заснування ЗОШ І-ІІІ ст. №1 ім. І. Франка вважають 1873 рік коли була збудована двохкласна школа.

  Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №2 ім. Григорія Тютюнника. Розташована за адресою вул. Шевченка, 45.

  Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3, що знаходиться за адресою вул. Незалежності 53. Заснована у 1945 році, з 1952 одержала статус середньої. За радянських часів мова викладання — російська.

  Єдиним у місті закладом професійно-технічної освіти є Вище професійне училище № 71, що розташоване за адресою вул.Лiцейна,5. Училище було засноване у 1951 році, як школа механізації сільського господарства. З 1973 року училище ввійшло до системи професійно-технічної освіти. Проводить підготовку кваліфікованих робітників і молодших спеціалістів для таких галузей економіки: транспорт, будівництво, торгівля та громадське харчування, сільське господарство. Учнівський контингент училища – 567 учнів.

Музей

 Як і годиться для міст зі славною історією, у Кам’янці-Бузькій нині функціонує крає­знавчий музей. Окрім інших цікавих матеріалів – поштівок, ікон і різноманітних виставок, які тут періодично відбуваються, – основну частину музею присвячено родині Цегельських. Отець Михайло Цегельський був парохом у Кам’янці сім десятиріч. Саме завдяки його старанням у місті з’явилася нова церква Різдва Пресвятої Богородиці та Народний дім. Він також зорганізував місцевий осередок “Просвіти”. У Кам’янці над Бугом 1875 року на світ з’явився і його син – Льонгин. Саме той, що згодом став першим міністром (секретарем) внутрішніх справ ЗУНР, учасником переговорів із гетьманом Скоропадським і Директорією УНР. Він брав участь у підготовці злуки УНР і ЗУНР. Льонгин Цегельський є також автором Акта злуки. Згодом він став дипломатом – у 20-х роках минулого століття був представником уряду ЗУНР у США, де й залишивсямешкати.

Колиска українського театру

 Саме так називають Кам’янку Бузьку. Адже найдавніші українські драматичні твори, тексти яких дійшли до наших днів, – це дві інтермедії з трагедії Якуба Гаватовича. Цей львів’янин за походженням певний час учителював у Кам’янці Струмиловій. І от 29 серпня 1619 р. на міській Ринковій площі він разом зі своїми учнями під час ярмарку, у присутності численної шляхти та простих людей, поставив драму “Трагедії, або Образсмерті пресвятого Іоанна Хрестителя, посланця Божого”. Дійові особи трагедії розмовляли польською мовою. Але після 2-го та 3-го актів були дві українські інтермедії “Продав кота в мішку” та “Найкращий сон”.

Однак на тому роль Кам’янки як колиски українського театру не вичерпується. Адже саме в цьому місті 1914 року вперше актори українського театру товариства “Бесіда” поставили на сцені Народного дому драму Івана Франка “Украдене щастя”. Серед акторів був і легендарний Лесь Курбас. Варто додати, що виставу ставили відповідно до тексту оригіналу, включаючи і ті місця, які з твору викреслила цензура.

В 1619 році Якубом Гаватовичем на міському ринку були поставлені перші в історії інтермедії українською мовою: «Продав кота у мішку» та «Найкращий сон». Гаватович на той час учителював у Кам’янці-Струмиловій. 

Транспорт

 Через Кам’янку-Бузьку проходить автомобільний шлях національного значення Н 17 ( Львів — Радехів — Луцьк), а також автошляхи обласного значення Т 1401 (Старий Самбір — Хирів ) і Т 1425.

 Місто має зручне розміщення щодо залізничних шляхів. У сусідньому селі Сапіжанка залізнична лінія розгалужується на дві гілки, шо прямують в сторону Червонограда, Володимира-Волинського, Ковеля і Радехова, Луцька. Обидві ці лінії проходять через Кам’янку-Бузьку і в місті є дві залізничні станції: Кам’нка-Бузька на лінії до Луцька і Батятичі (названа на честь сусіднього села, проте знаходиться на околиці Кам’янки-Бузької) на лінії до Ковеля.

Особистості

 Цей край дав Україні низку видатних особистостей, зокрема, 1948-1961 рр. у місті жив і працював відомий український письменник, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка Григорій Тютюнник. Тут він написав свій відомий роман “Вир”.

  Цегельський Лонгин — український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець.

  Цегельський Ігнатій — церковний і громадський діяч, греко-католицький священик. Брат Лонгина Цегельського.

  Цегельський Роман — фізик і педагог.

  Ґаватович Якуб – український письменник вірменського походження, священик, педагог, культурно-освітній діяч. Здійснив поставку на ярмарку в Кам’янці-Струмиловій в 1619 р. першу українську інтермедію до польської драми «Tragedia, albo wizerunk smierci przeswietego Jana Chrzciciela, przeslanca bozego»

  Шухевич Роман Йосипович – український політичний і державний діяч, військовик. Проживав з 1914 року в Камінці-Струміловій (тепер місто Кам’янка-Бузька). Тут він закінчив початкову школу, в якій згодом і працював вчителем.

  Кравчук Роман Миколайович – член проволу ОУН (б), вояк УПА.

 

 

 

gromada.org.ua

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування: Чи впливатиме децентралізація влади на покращення соціально-економічного розвитку міста?

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано