Цей день в історії. Варто знати!
24 серпня 1991 року на позачерговій сесії Верховної ради України прийнято Постанову та Акт проголошення незалежності України, затверджені конституційною більшістю, — Україна стала незалежною державою з неподільною та недоторканою територією, на якій чинними є тільки власні Конституція, закони та постанови уряду.
9-21 серпня 1991 року була здійснена остання спроба врятувати СРСР від розпаду — створений у Москві Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС — ГКЧП) оголосив про встановлення в країні надзвичайного стану і двома постановами обмежив дію конституції СРСР в частині дотримання громадянських свобод і встановив контроль за засобами масової інформації. Наступного дня під приводом дотримання надзвичайного стану в Москву було введено війська, на урядовій дачі у Форосі було взято під домашній арешт президента СРСР Михайла Горбачова.
Леонід Кравчук зайняв обережну позицію і в заяві по українському телебаченню закликав до стриманості, дисципліни та громадського порядку і не дав однозначної оцінки подіям у Москві, посилаючись на відсутність офіційних документів. Невизначеною була і заява Верховної ради України, прийнята після дводенної дискусії 20 серпня і опублікована лише 22 серпня.
Підтримку московським путчистам висловило керівництво Дніпропетровської, Житомирської, Закарпатської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Харківської, Чернігівської областей та Криму, міст Кіровограда та Кривого Рогу. Українське телебачення та радіо ввело жорстку цензуру на телевізійні матеріали, повністю подавши всі документи ДКНС і не надавши жодної хвилини ефіру опозиції.
З власною заявою, в котрій дії ДКНС були названі неконституційними і незаконними виступила частина членів Президії Верховної ради — Володимир Гриньов, Олександр Ємець, Дмитро Павличко, Володимир Пилипчук, Лесь Танюк, Ігор Юхновський та Володимир Яворівський. Ще в середині 19 серпня з заявою про неконституційність дій ДКНС виступив Народний рух України, а 50 донецьких депутатів різних рівнів звернулись до Президії ВРУ та жителів міста з заявою про категоричне невизнання ДКНС.
Єдиною обласною радою, котра закликала до громадянської непокори та загального політичного страйку була Львівська рада.
Основною силою, що виступила проти путчистів було керівництво Росії. Першого ж дня перевороту президент Борис Єльцин закликав громадян до опору; до будинку Верховної ради РРФСР почали прибувати москвичі, почалось будівництво барикад, на сторону законного уряду перейшла частина військових з бойовою технікою. З делегацією парламенту до Москви повернувся Михайло Горбачов. Наступного дня він скасував антиконституційні акти ДКНС, усунув членів хунти з їх посад та віддав їх під арешт.
24 серпня 1991 року голосами 346 депутатів на позачерговій сесії Верховна Рада УРСР прийняла «Акт про державну незалежність України». З метою всенародного його підтвердження сесія вирішила провести 1 грудня республіканський референдум. Того ж дня були прийняті постанова «Про проголошення незалежності України» та «Про військові формування на Україні».
26 серпня прес-секретар президента Росії від імені Єльцина заявив, що Росія, у випадку припинення союзницьких відносин з Україною, залишає за собою право на перегляд кордонів, що суперечило договору між Україною та Росією від 19 листопада 1990 року.
30 серпня 1991 року Леонід Кравчук підписав Указ Президії Верховної ради "Про заборону діяльності Компартії України", як організації, що взяла участь в державному перевороті. Прийнятий 12 вересня 1991 року закон «Про правонаступництво України» проголосив Україну правонаступницею УРСР.
1 грудня 1991 року в загальноукраїнському референдумі взяло участь 32 мільйони громадян України, з яких 90.35% підтвердили Акт про незалежність України. 5 грудня 1991 року Верховна рада України прийняла звернення "До парламентаріїв і народів світу", в якому оголошувалось, що договір 1922 року про утворення СРСР Україна вважає стосовно себе недійсним.
8 грудня, після підписання у Біловезькій Пущі президентами Білорусії, Росії та України спільної заяви, Радянський Союз перестав існувати як суб'єкт міжнародного права.
