Грищук Андрій Андрійович
Грищук Андрій Андрійович
солдат
06.03.1994 – 05.05.2024
Андрій Андрійович Грищук - водій-механік відділення технічного обслуговування автомобільної техніки 5404 зенітного ракетного дивізіону в/ч А4623 540-го зенітного ракетного полку.
Андрій народився 06 березня 1994 в м. Кам’янка-Бузька Львівської області.
В 2000 році розпочав навчання в першому класі ЗОШ І-ІІІ ст. №2 м.Кам’янка-Бузька.
В 2007 році перейшов у ЗОШ І-ІІІ ст. №1, яку закінчив в 2009 році. Був добрим та старанним учнем.
В 2009 році поступив у ВПУ №71 за спеціальністю «тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, слюсар-ремонтник», де навчався до 2014 року.
У 2015 році влаштувався на роботу на ТОВ «Райтекс».
Після початку повномасштабного вторгнення в 2022 році мобілізувався до лав ЗСУ. Андрій був переконаний, що повинен захищати Батьківщину, та казав: «Хто, як не я». Завжди любив історію і був твердо переконаний, якщо москалі прийдуть на нашу землю - то добра нам не буде!
Загинув 05 травня 2024 року перебуваючи на військовій службі.
Зі слів мами: «Мій син був доброю та турботливою дитиною, вмів з усіма знайти спільну мову. Любив правду та завжди відверто говорив те, що мав на думці, за це його поважали та любили оточуючі. Андрій завжди був готовим прийти на допомогу рідним, друзям та всім хто звертався до нього з таким проханням. Був працьовитим, мав «золоті» руки до техніки, будівництва та ін. Він дуже любив та оберігав своїх сестер, діда, бабу, маму та маленького племінника.»
Зі слів друзів:
«Андрій був завжди чесний, добрий та справедливий. Навіть якщо близький друг був неправий, він не побоявся б сказати йому про це в очі та дати прочуханки» (одногрупник, брат Олег карватський).
«Андрій був такий ще молодий. І світу, не бачив! І не побачить тих людей, з ким так хотів посміхатись! Така та клята війна забрала від тебе, твоє майбутнє! Пробач, ніхто тоді із нас не знав, що твоє смс буде останнім! Не обіймеш ти уже батьків, сестер, кохану дівчину, яку так любив! Твої слова "Мір" - я живий! До віку, в серці залишаться!
В квітневий день весна буяла,
А серце так хотіло жити.
Тебе, наш воїне, не стало
І ми не в силах щось змінити.
Хай сонце з високого неба зігріє могилу твою, а вітер тихенько шепоче, про долю нещасливу твою! Для нас ти живий і десь поблизу: у спогадах, в серці та в мріях. Душа твоя жива. І бачить, як страждаємо ми нині! На небі стало більше янголом одним, і це я точно знаю! Сьогодні, завтра і усе життя. Ми пам'ятаєм, любим і скучаєм! Спи спокійно наш друже! Назавжди у наших серцях». (Сім'я Вовчук)
