Калюпін Володимир Сергійович
Калюпін Володимир Сергійович
старший лейтенант
21.04.1991 – 05.08.2023
Володимир Сергійович Калюпін - командир 2 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А7013 65-ої окремої механізованої бригади «Великий луг».
Володимир народився 21 квітня 1991 в м. Борщів Тернопільської області та був людиною, яка залишила глибокий слід у серцях усіх, хто його знав. Він народився в родині, яка цінувала чесність, любов до ближнього та відданість справі. З дитинства Володимир відзначався щирим серцем і готовністю допомагати іншим.
В 2002 - 2004 роках Володимир навчався у Теребовлянській ЗОШ І-ІІІ ст. № 1, згодом у ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 ім. Григорія Тютюнника Кам’янка-Бузької міської ради Львівської області.
Отримавши атестат про середню освіту, Володимир того ж року поступив на навчання на факультет фізичної культури і спорту Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, який успішно закінчив у 2012 році - отримав диплом бакалавра, а в 2014 – спеціаліста.
Впродовж навчання, будучи студентом кафедри фехтування, боксу та національних одноборств, Володимир виступав на змаганнях, брав активно участь у проведенні різноманітних спортивно-масових заходах, був хорошим та відповідальним учнем, бо дуже любив те чим займався. Це та людина яка вже на той час відрізнялась щирістю та відкритим серцем.
Варто відмітити, що Володимир був учасником Революції Гідності. Він поїхав туди нікому нічого не сказавши, бо вірив та боровся за краще майбутнє для всіх нас. “Ми сильні, треба вірити у краще. Хто, як не ми!” — ці слова Володимира стали дороговказом для всіх, хто його знав. Вони відображали його незламну віру в людей, силу духу і готовність боротися за справедливість до останнього подиху.
Володимир був найкращим сином і братом, який завжди був поруч, коли потрібна допомога чи підтримка. Його ніколи не лякали труднощі, і він завжди йшов уперед, зберігаючи спокій і впевненість. Він умів бачити в людях тільки найкраще, знаходячи навіть у складних обставинах щось світле.
Для Володимира кожен виклик або негаразди були не просто перешкодою, а важливим уроком. Він вірив, що навіть у найважчі часи можна знайти сенс і сили для руху вперед. Його слова й дії надихали тих, хто поруч, показуючи, що справжня сила — це віра, доброта і сміливість. Володимир залишив по собі пам’ять, сповнену любові, натхнення та віри в краще. Його життя є прикладом того, як людина може своїм серцем і вчинками змінювати світ навколо себе.
Військова діяльність Володимира Калюпіна розпочалася у квітні 2014 року, на посаді заступника командира по виховній роботі 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади. Визволяв Рубіжне, Лисичанськ, Сєвєродонецьк.
Потім був Іловайськ, де 3 батальйонна тактична група 51-ї ОМБр вела бойові дії (там загинув командир 51-ї ОМБр Павло Пивоваренко). Володимиру вдалося вийти тоді з оточення, також з побратимами винести пораненого офіцера під Комсомольським.
Під час реформування 51-ї ОМБр у 2014 році Володимир Калюпін продовжив службу у 24-й ОМБр імені короля Данила на посаді командира 2 механізованого взводу 5 роти 2 механізованого батальйону.
5 лютого Володимир Калюпін у складі групи, що висунулася з Лисичанська, прикривали вихід з Дебальцево підрозділів 128-ї ОМБр.
У віці 24 років Володимир уже побачив те, чого багато хто намагається уникати навіть у думках — смерть. Коли Володимир повернувся додому, це був дуже важкий період, бо був наповнений болем і втратами. Щотижня він їздив на похорони своїх побратимів, віддаючи шану тим, із ким він ділив небезпеки й боротьбу. Кожен із них для нього був не просто товаришем, а братом, частинкою сім’ї.
Проходили дні, і кожен із них був випробуванням Родина підтримувала його як тільки могла, намагаючись бути поруч . Особливою опорою для сина була мама, яка завжди слухала, розуміла і підтримувала його у важкі хвилини. Її любов і турбота стали тим самим теплом, яке допомогло Володимиру віднайти сили жити далі.
Поступово біль почав стихати, і Володимир почав своє життя, якщо можна так сказати, із чистого аркуша. Він усвідомив, що навіть після найважчих випробувань можна знайти новий сенс і повернути віру в майбутнє.
У цей період у нього з’явилися мрії та бажання змінювати світ навколо себе на краще. Він знову почав будувати плани, знаходячи в собі сили рухатися вперед. Його рішучість і прагнення до нового стали джерелом натхнення для всіх, хто його знав. Володимир показав, що навіть після найтемнішого періоду можна знайти світло. Його віра у добро та сила духу стали прикладом того, як можна перемогти внутрішні битви й почати творити своє майбутнє, сповнене нових надій та можливостей.
Працював у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки та згодом змінив діяльність та почав працювати у компанії “Ензим”. Любив подорожувати, продовжував займатись спортом.
24 лютого 2022 року - з початком повномасштабного вторгнення російських військ Володимир пішов добровольцем, він хотів захистити своїх близьких. “Ми сильні, треба вірити у краще. Хто, як не ми!” і знову його слова стали для нього гаслом.
Володимир Калюпін був призваний до 65-ї окремої механізованої бригади, де зайняв посаду командира взводу. У бригаді він познайомився з прекрасними людьми — своїми побратимами, які стали для нього другою родиною. Володимир цінував командний дух і взаємну підтримку, які панували серед воїнів. Він був не просто командиром, а другом, який умів вислухати, підтримати. Його побратими пам’ятають його як людину, яка завжди йшла вперед і брала на себе відповідальність у важкі моменти.
Він неодноразово виконував складні й небезпечні бойові завдання, вміло керуючи групою по проведенню бойових та розвідувальних виходів. На рахунку офіцера не один десяток знищених ворожих солдатів. Він брав на себе досить ризиковані та небезпечні завдання, які були не всім під силу.
Наприкінці липня 2023 року Володимир потрапив у шпиталь із важкою травмою.
2 серпня 2023 року було останнє повідомлення від нього до рідних.
6 серпня 2023 року Володимир загинув під час виконання важливого бойового завдання на північній околиці села Роботине Пологівського району Запорізької області.
Володимир очолював групу, яка виконувала небезпечне завдання з розвідки переднього краю та інженерно-загороджувальних робіт на позиціях, щойно відбитих у ворога. Під час виконання завдання група зіткнулася з кадирівцями, які намагалися повернути втрачені позиції. Зав’язався запеклий контактний бій.
Незважаючи на важкі умови, група під командуванням Володимира відбила всі контратаки ворога, які супроводжувалися шквальним вогнем артилерії, мінометів і танків. Старший лейтенант Калюпін, навіть отримавши контузію, продовжував керувати боєм, забезпечуючи евакуацію поранених.
Володимир залишився прикривати своїх побратимів, замінюючи поранених, і продовжував бій до останнього. На позиції, яку він обороняв, ворог здійснив прицільний постріл з танка, внаслідок чого Володимир загинув від вибуху осколково - фугасного снаряда.
Володимир Сергійович Калюпін віддав своє життя за свободу і незалежність своєї країни. Його героїзм, доброта і відданість залишаться прикладом для наступних поколінь. Його пам’ять житиме в серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто мав честь знати цю надзвичайну людину.
Калюпіну Володимиру Сергійовичу назавжди 33 роки...
Зі слів сестри: «Ти наш найкращий син, брат, онук, друг та побратим його пам’ять житиме в серцях усіх, хто його знав. Він був і залишатиметься старшим братом який подає приклад, тим хто вірить у краще, той хто вірить що правда завжди переможе!»
Зі слів коханої дівчини: «Володимир був чуйною, доброю і люблячою людиною. Незважаючи на всі перешкоди, які траплялися на його шляху, він залишався людиною, людиною з великої букви.
Його чуйне і щире серце билося задля нас, своєї сімʼї, людей яких він любив і за для України.
Сумую , ніколи не забуду… Він на завжди в моєму серці… Твій образ в серці назавжди…
Ти пішов захищати наш край,
Де свобода жевріє у мріях.
Твої очі, мов сонячний рай,
Я бачу у кожному світлі зорі.
Твій голос лунав, як молитва,
Що крила давала мені.
Тепер ти – легенда, ти – битва,
Твій спокій знайдений в вічній землі.
Я чекаю тебе у вітрах,
У шелесті листя, у пісні.
Твій слід – це не просто сльоза,
Це відвага, що сяє вогнистим.
Мій герой, мій єдиний, мій світ,
Твоя жертва безцінна й свята.
У душі залишився твій слід,
І любов, що ніколи не згасне.
Ти живеш у пташиній струні,
У промінні світанків ясних.
Ти зі мною у кожній весні,
І у спогадах наших дзвінких.»
