Кічула Михайло Михайлович
Кічула Михайло Михайлович
Солдат
22.11.1993 - 06.08.2023
Михайло Михайлович Кічула - мінометник 2 батальйону оперативного призначення військової частини 3028 Західного ОТО Національної гвардії України, боєць 14-ої бригади НГУ «Червона калина».
Михайло народився 22.11.1993 року в багатодітній сім’ї, в с. Сокіл колишнього Кам’янка-Бузького району Львівської області. Батьки Михайло та Марія Кічула виховали п’ятеро дітей. Михайло – наймолодший.
1 вересня 2000 року був зарахований в перший клас Желдецької середньої школи, яку закінчив у 2011 році. Після закінчення школи поступив в Львівське ВТУ транспортних технологій та сервісу НТУ, здобув спеціальність «Електрогазозварник, слюсар з ремонту автомобілів».
Після закінчення навчання проходив строкову військову службу у лавах ЗСУ у 2015 - 2016 роках.
Михайло був дуже скромним, цікавився історією, географією. У нього було багато друзів, хлопець був комунікабельним, поважав старших.
Михайло з перших днів повномасштабної війни разом з однокласником, другом, а згодом побратимом Бурком Павлом став на захист держави, не чекаючи повістки з ТЦК, він добровільно пішов захищати рідну землю. Кілька місяців навчання в тилу і відрядження на фронт.
Гідний, розумний, справедливий, дотепний, розсудливий, надзвичайно сміливий син України. Назавжди запам’ятаємо його відкритим і відповідальним, щирим і чесним.
6 серпня 2023 року загинув внаслідок важкого поранення, не сумісного з життям, отриманого на бойових позиціях, поблизу н.п. Роботине, Пологівського району, Запорізької області.
11 серпня 2023 року похоронений на кладовищі в с. Желдець Кам’янка-Бузької територіальної громади.
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Зі спогадів мами: Ще тільки вчора він сказав, що йде на бойове завдання і кілька днів не буде на зв’язку, щоб не хвилювалися, а сьогодні ранішній дзвінок розірвав на шматочки серце.
«Загинув Ваш Син Михайло, співчуваю» – сказав голос на тому кінці телефонної слухавки. Кричало серце, а розум відмовлявся це сприймати. Мій наймолодший синочок Михайлик, моє сонечко, моє серденько, моя душа відлетів Ангелом до Бога.
Зі спогадів класного керівника Сторожук Галини Василівни: Життєлюб – це про нього, нашого Михайла. Однокласники дуже любили і поважали хлопця. Добрий і щирий друг. Завжди веселий і усміхнений. Активіст і душа класу. Поступав чесно і справедливо по відношенню до себе і до інших. Був розрадою і підтримкою для друзів і знайомих. Мав великі плани на майбутнє. Та не судилося. Тепер він наш Герой, наш захисник. Його нема, але він з нами. Ми ніколи не забуваємо його проникливий погляд, добре і щире серце.
Дякуємо тобі за все, за те що ти був у нашому житті.
Вічна і світла тобі пам’ять, Михайлику.
Зі спогадів отця Андрія, настоятеля храму Різдва Івана Хрестителя: Михайло був активним парафіянином, завжди в церкві тримав патерицю чи фану, радо завжди допомагав при церкві, згуртовував біля себе молодь, яка була активна у всіх церковних заходах.
Коли я прийшов 9 років тому Михайло організував молодь і разом прийшли колядувати, ми тоді разом гарно прославляли народженого Ісуса Христа, мені ще досі, коли я розпочинаю літургію під час кадіння згадується образ Михайла, який стоїть спереду і тримає в руках хрест. Світла і душевна людина.
Місцева поетеса Ірина Гук (Пилипів), дружина однокласника Михайла, написала вірш-присвяту «Присвята загиблому герою-односельчанину Михайлові Кічулі»:
Такий ще молодий, йому ж лиш жити,
Своє гніздечко ще не збудував,
Пішов на фронт щоб рідних захистити,
Але Господь його життя забрав.
Він залишив батьків, рідних, кохану,
Щоб лютий ворог не прийшов сюди,
Втішав усім свою найкращу маму,
І лиш хороші залишив в житті сліди.
Мати кричала: " Боже ні", це ж сон,
Та ми ж з ним тільки вчора розмовляли,
Та всі хто був лиш говорили в унісон,
Вашого сина вчора розстріляли.
І для коханої він був усім на світі,
Підтримував її в житті завжди,
Останній раз зустрілися у літі,
Війна його забрала назавжди.
Він наш герой ! Хоча такий ще молодий,
Таких як він у нас не так багато,
Та жаль,що ворог є настільки злий,
Ми плачемо, а в нього наче свято.
Господь все бачить й їм усе вернеться,
І Божа кара ще на них зійде,
Михайло нам із неба посміхнеться,
Й до кожного лише у сни прийде.
