Куцко Іван Андрійович
Куцко Іван Андрійович
Молодший сержант
05.07.1997 - 01.04.2023
Іван Андрійович Куцко - молодший сержант, командир відділення 2-го зенітного ракетного взводу 2-ї зенітної ракетної батареї зенітного ракетного артилерійського дивізіону військової частини А 0998 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила м.Яворів.
Народився 05 липня 1997 року в с. Новосілки колишнього Золочівського району Львівської області.
Іван народився в багатодітній сім’ї. Батьки Андрій та Руслана Куцко виховали троє дітей. Іван був найстарший.
1 вересня 2003 року був зарахований в 1-й клас Деревлянської неповно-середньої школи. Закінчив школу в 2012 році. Після закінчення вступив у вище професійне училище № 71 м.Кам’янка-Бузька, де здобув спеціальність кухаря-офіціанта.
По завершенні навчання у 2018-2019 рр. проходив військову службу у лавах ЗСУ, де і познайомився зі своєю майбутньою дружиною.
Іван був скромним, комунікабельним, працьовитим хлопцем, поважав старших. У нього було багато друзів. Виховував свого сина і двох дітей дружини, як своїх рідних, дбав про добробут своєї сім’ї.
Куцко Іван був мобілізований до лав ЗСУ в 2022 році. Кілька місяців проходив військове навчання у 24-ій окремій механізованій бригаді імені короля Данила сухопутних військ ЗСУ в м. Яворів і відряджений на фронт. Був відповідальний, сміливий, розумний, чесний, щирий і відкритий.
24 березня 2023 року біля н.п. Нью-Йорк Донецької області отримав важке поранення, в результаті влучання протитанкової керованої ракети, отримав важкі поранення та ще тиждень боровся за своє життя.
1 квітня 2023 року помер у клінічній лікарні ім. Мечникова у Дніпрі.
9 квітня 2023 року похоронений на кладовищі в с. Деревляни Львівського району Львівської області.
Посмертно нагороджений орденом «Хрест Героя» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У воїна залишились дружина, син, батьки, брат і сестра.
Зі спогадів дружини:
«Зранку він сказав, що їде на бойове завдання, а ввечері, як повернеться, обіцяв зателефонувати. Просив не хвилюватися, казав, що з ним все буде добре. А вже наступного вечора телефонний дзвінок з невідомого номера розірвав на шматочки наші з дітьми серця. «Ваш чоловік Іван тяжко поранений» - сказав незнайомий голос на тому кінці телефону. Серце кричало від болю, а розум відмовлявся сприймати цю реальність. Ціла доба в потязі з думкою про те, щоб швидше побачити живим наше сонечко.
Не можливо підібрати слів від побаченого. Від отриманих численних поранень Іван впав в кому. Зі всіх сил до останнього подиху молодий боєць боровся за своє життя, але серце чоловіка не витримало. Мій коханий чоловік, батько, син, брат, моє сонечко залишив цей світ.Вічна пам’ять Герою!»
