Степанов Едуард Васильович
Степанов Едуард Васильович
Солдат
16.04.1977 - 19.01.2023
Едуард Васильович Степанов водій-електрик радіостанції Р-142Н ТПУ польового вузла зв’язку, військовослужбовець 71-ї окремої єгерської бригади ДШВ ЗСУ.
Народився 16 квітня 1977 року в м. Львів.
Оскільки мама військова отримала квартиру в м.Кам’янка-Бузька, переїхав сюди зі сім’єю на постійне місце проживання.
Протягом 1984-1986 років Едуард навчався в 1-2 класі школи №3 м.Кам’янка-Бузька.
Далі навчався в школі - інтернаті м. Буськ.
В 1988 року був переведений в школу №1 м.Кам’янка-Бузька. Навчався в ній до 9 класу та закінчив школу в 1992 році. За час навчання зарекомендував себе тихим та спокійним учнем, ніколи ні з ким не конфліктував.
В 1992-1993 роках навчався в Кам’янка-Бузькому вищому професійному училищі №71 за спеціальністю «Майстер сільського будівництва».
Працював на пилорамі в підприємця Сумика в с.Забужжя, потім будівельником та водієм механіком у МП «Каскад».
Близько 8 років працював в компанії з виробництва будівельних металоконструкцій ГАЙТЕХ (с.Прибужани).
01 березня 2022 року пішов добровольцем у військо, щоб стати на захист Батьківщини. Поповнив ряди 71-ї окремої єгерської бригади ДШВ ЗСУ.
Перебуваючи на військовій службі, помер 19 січня 2023 року, у Житомирському військовому шпиталі внаслідок важкого онкологічного захворювання.
Зі спогадів сусідки Валентини: «Едуард виріс в мене на очах, жив тихо, непримітно. Хлопець спокійний, добродушний, працьовитий. Щасливим його дитинство не можна назвати. Батька не було, а мамі його було не до нього. Старші брат Константин і сестра Вікторія десь в росії. Навчався в школі N3. Про Едуарда можу сказати тільки хороше. До всіх був привітним і доброзичливим. Всі сусіди скажуть про нього тільки добре слово. Байдики не бив, завжди працював і якось давав собі раду. Декілька років їздив на заробітки на Донеччину. Життя особисте теж не склалося. Як пішов на війну, про це не знаю, бо не була на той час вдома. Дізналася, вже коли приїхала. Дуже шкода його. Ще б жити і жити... На могилі на фото, як подивитись на його очі, то в тих очах і є його життя... Хай спочиває в мирі, світла пам'ять і наша шана і вдячність за захист нашої країни».
Зі спогадів класної керівнички Ганни Омелянівни: «Едуард вчився середньо, захоплювався спортом, любив уроки трудового навчання, образотворчого мистецтва, фізкультури. Спокійний, виважений, не конфліктував з вчителями та учнями. Мав дружні стосунки з однокласниками».
Зі спогадів однокласниці Оксани: «Був дуже доброю людиною, завжди готовий прийти на допомогу. Був майстром на всі руки. Особливо вміло вправлявся з різьбою по дереву, це було його хобі. Прикро, що сімейне життя в нього не склалось. По житті був спокійним та неконфліктним чоловіком.»
