Сенишин Володимир Дмитрович
Сенишин Володимир Дмитрович
15.05.1964 - 06.12.2022
старший лейтенант
Сенишин Володимир Дмитрович – командир кулеметного взводу 24-ї окремої механізованої бригади ім. короля Данила.
Володимир народився 15 травня 1964 року у с. Прибужани Кам’янка-Бузького району Львівської області. Середню освіту здобув у ЗОШ № 1 ім. Івана Франка м. Кам’янка-Бузька. Він був наполегливим і старанним учнем, хоча навчання йому давалося легко.
В 1981 році, після закінчення школи, вступив до Львівського лісотехнічного інституту на технологічний факультет.
Свою трудову діяльність Володимир розпочав на ТОВ «Кам’янка-Бузький лісопаркетний комбінат», одному з найдавніших підприємств в Україні з випуску паркетної продукції, де зарекомендував себе як відповідальний і справедливий працівник, якого любили колеги і поважало керівництво. Після ліквідації підприємства, Володимир працював в Управлінні по експлуатації газового господарства.
Володимир був депутатом Кам’янка-Бузької районної ради VII скликання, а пізніше депутатом Кам’янка-Бузької міської ради VIІI демократичного скликання.
Він був комунікабельною людиною з великим серцем і відкритою душею, завжди приходив на допомогу рідним, друзям, односельчанам, знайомим і незнайомим людям. Володимир мав активну громадянську позицію та був справжнім патріотом України.
Саме тому у 2014 році, коли на нашу землю вторглися ворожі російські війська, він став на захист її незалежності, приєднавшись до добровольчого батальйону, а згодом був переведений до лав Збройних Сил України та служив у 3-му механізованому батальйоні, 24-ої ОМБр ім. короля Данила.
Володимир був командиром кулеметного взводу та брав участь у запеклих боях у найгарячіших точках по лінії фронту: м. Попасна, м. Часів Яр, м. Бахмут, смт. Опитне та багатьох інших.
Володимир мав за плечима великий бойовий досвід, який він наполегливо передавав молодим бійцям, адже завжди хвилювався за них більше, ніж за себе, та мав на меті найперше зберегти їх життя.
Як розповідають його побратими: «Ми мали за честь воювати поряд з таким командиром як Володимир Дмитрович», адже він завжди був поруч із ними в окопах та неодноразово вважався безвісті зниклим.
Так, в одному з боїв поблизу м. Попасна позиції, які утримував взвод Володимира були накриті шквалом вогню ворога. З посадки де розташовувались бійці залишилось згарище. Вони відходили різними шляхами. Володимир пробираючись під обстрілами тільки надвечір натрапив на чиюсь розбиту позицію і зайшовши побачив там пайок залишений бійцями. Він взяв частинку пайка, щоб хоч трошки перекусити, а іншу частинку сховав назад для інших бійців, які можливо так само, як і він зайдуть туди голодні. Його вчинок ще раз підкреслює його доброту та турботу про інших. До місця розташування свого взводу Володимир повернувся лише через добу, з допомогою бійців іншої бригади, внаслідок чого був занесений у список, як безвісті зниклий.
Він оберігав своїх бійців, піклувався про них, максимально старався іх захистити. Володимир завжди дивився на крок вперед. Хотів мати автомобіль з кулеметом, щоб бути більш мобільним. Завжди говорив «…ми повинні швидко виїхати на позицію, відпрацювати і швидко повернутись, зберігши життя бійців».
У вересні 2022 року такий автомобіль йому купили друзі. Він дуже зрадів, що його побратими будуть у більшій безпеці. Та на жаль він послужив їм лише 3 місяці.
6 грудня 2022 року при виконанні бойового завдання поблизу смт. Опитне Бахмутського району Донецької області, Володимир загинув миттєво внаслідок влучання ворожого снаряду в автомобіль, у якому Володимир їхав на бойову позицію.
Володимир щиро вірив у перемогу України і мріяв про мирне спокійне життя у незалежній вільній Україні, за що невтомно боровся, незважаючи на численні поранення та проблеми зі здоров’ям.
Вдома залишились донька, син та сестра.
За бойові заслуги, мужність та героїзм Володимир Сенишин був нагороджений 10 медалями та 1 орденом:
-
памятною медаллю «30 РОКІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ» (24.08.2022);
-
нагрудним знаком «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня (14.07.2022);
-
медаллю «10 років сумлінної служби» (09.11.2020);
-
медаллю «За службу на Донбасі» (Попасна);
-
медаллю «За службу на Донбасі» 1 ступеня (01.01.2022);
-
медаллю «Захисникам вітчизни»;
-
медаллю «Сильному духом»;
-
медаллю «Учасник АТО»;
-
медаллю «За участь в АТО»;
-
медаллю «Захисник рідної землі»;
-
останньою його нагородою став Орден «Хрест Героя» (29.08.2023 року, посмертно).
Спогади:
Ільченко Богдан Олександрович – командир кулеметного взводу 24-ої ОМБр ім. короля Данила.
«….Два роки минуло з того часу, як нас покинув відважний командир, справжній офіцер і Людина з великої літери — Володимир Сенишин. Його життя було прикладом відданості, честі й високих моральних принципів. Він не просто керував взводом а був тим, хто підтримував, допомагав і завжди чув кожного. Молоді солдати бачили в ньому не лише мудрого командира, але й батька, на якого можна було покластися в скрутну хвилину.
Володимир Дмитрович Сенишин був дисциплінованим і вимогливим, але разом із цим залишався важливим і справедливим до всіх своїх підлеглих. Він завжди був поруч, завжди відчував біль та потреби інших, ніколи не відвертався від проблем свого солдата. Його сміливість та відданість своїй справі назавжди залишиться в серцях тих, хто мав честь служити під його командуванням.»
Вероніка Дичковська – волонтер м. Івано Франківськ.
«…Володимир любив життя, він хотів жити у вільній країні, у нього були плани на майбутнє. Я написала йому повідомлення, а саме відповідь на його черговий запит, проте «..Сьогодні я дізналась, що вони вже не будуть прочитані ніколи…це була хороша людина, добрий і справедливий, і воювати не було його бажанням. Він мріяв про життя, але у 2014 році пішов захищати право українців жити вільно – і був відданим Україні і побратимам до останньої секунди....»
Юрій Самсін – товариш дитинства.
«….Колись ти сказав, що вже нічого більше, окрім, як захищати свою землю, не вмієш робити. Ти заліковував рани та болячки і далі ставав на шлях воїна. Я тішуся тим, що встиг тобі сказати, що шаную тебе за твою відданість справі, за твою чітку позицію.»
Андрій Шухевич – командир роти.
«…..ми могли багато про що ще поговорити і святкувати разом перемогу, але нажаль я дізнався, що вас уже не стало….Ви були хорошим, справедливим і мужнім командиром, опорою для своїх солдат. Ви завжди першим йшли вперед. До вас прислухалися і слухали ваші поради. Ми зустрілися в Попасній, як ви приїхали міняти мою роту, яку вже й ротою назвати було тяжко, притому, що і у вас втрати були немалі, але ми надіялися, що це скоро закінчиться… Для мене було великою честю з вами служити…..»
