Пам'яті о.Михайла Цегельського до 80-х роковин з дня його смерті.
Ця коротка історична розповідь допоможе пересічному мешканцю міста та громади краще зрозуміти, якої величини постать проживала на теренах нашого містечка. Матеріал із сайту Лідії Купчик
о.Михайло Цегельський
(6.ХІ.1848 – 5.ІV.1944)
"Отець Михайло Цегельський є представником давнього і славного роду Цегельських, який протягом століть дарував Україні численні когорти самовідданих душпастирів. Він був сином, внуком і правнуком священників. Про багатьох Цегельських можна написати окремі трактати. Зрештою, достатньо відомою є монументальна праця Юрія Цегельського «Зага роду Цегельських і розповідь про Камінку-Струмилову», що вийшла в 1992 році в діаспорному видавництві «Смолоскип». У ній докладно описано діяльність багатьох отців Цегельських.
Ми ж зупинимося на постаті о.Михайла Цегельського, який народився 6 листопада 1848 року в с.Висоцьку біля Бродів Львівської обл. в сім’ї пароха о.Льва Цегельського і Марії з дому Веліховської.
Навчався у Бродівській гімназії, потім у Львівській академічній гімназії з німецькою мовою навчання. Після успішного складення іспитів вступив на юридичний факультет Львівського Йосифінського університету. А по закінченні університету поступає на навчання у Львівську духовну семінарію, яку закінчує в 1873 р. Отож можемо уявити собі, наскільки освіченою людиною був.
У 1874 році Михайло Цегельський одружився з Анізією з дому Дзерович, теж із давнього священичого роду.
26 грудня 1875 р. у соборі св. Юра у Львові Митрополит Йосиф Сембратович висвятив Михайла Цегельського на священика та призначив його душпастирювати в містечко Камінка-Струмилова. І тут вже можемо говорити про унікальність біографії о.Михайла Цегельського. Камінка стала його першим і єдиним місцем душпастирювання. У ній він душпастирював 70 років! І лише один раз, і то не по своїй волі, покидав це містечко, про що скажемо далі.
Перші два роки о.Михайло був сотрудником старенького пароха о.Ігнатія Моравецького, а після його смерті і аж до своєї смерті – парохом Камінки-Струмилової, маючи у своєму віданні дві церкви - св. Миколая та Різдва Пресвятої Богородиці. Проживав о.М.Цегельський разом із сім’єю в парохіяльному будинку (який нині вже не існує) біля церкви св.Миколая. Біля будинку посадив і доглядав гарний сад.
І зразу від початку його діяльності проявилися визначні риси його характеру. Це – ревність й обов’язковість у душпастирській праці та дієвий український патріотизм, що зумовлював активну й подвижницьку громадську діяльність.
Його дочка Марія Цегельська-Кармазин у своїх вельми цікавих і цінних спогадах так описує свого батька: «Він не великий ростом, але велика особистість. У виразі його лиця і постаті є щось такого владного, що заставляє усякого, що стрінеться з ним, йому повинуватися. Великий аристократ духа, знаменитий бесідник, гладкий у поведінці, твердий у любові до всего що українське, веде собі поручену йому громаду до одної мети, а саме до Бога й України. Це його девіза і клич, і тим кличем він формує душі своїх парафіян».
Яка лаконічна і вичерпна характеристика! І все його життя й діяльність підтвердили її…
Найперше, що він повинен був зробити, як священик, - це завершити справу будівництва нової церкви на місці старої, розібраної у 1862 році дерев'яної церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Кошти для будівництва нової церкви почав збирати ще о.Моравецький, а довів справу до кінця о.Цегельський з допомогою камінецького церковного братства. Силами прихожан під енергійним керівництвом отця Цегельського церкву було досить швидко побудовано, і 21-го вересня 1882 р, її в урочистій обстановці освятив Митрополит Сильвестр Сембратович. До нової церкви було перевезено культові предмети, які тимчасово зберігались у церкві св.Миколая. В їх числі і старовинну чудотворну камінко-струмилецьку ікону Божої Матері. А далі – енергійна душпастирська праця…
У короткій радіопередачі неможливо описати ту всю працю та її якість, тому обмежимося перечисленням священичих титулів, які протягом життя надавала йому Церква. Це – парох Камінки-Струмилової, декан Струмило-Камінецького деканату, протопрезвітер Золочівський, візитатор навчання релігії в школах від імені Митрополичого греко-католицького Ординаріяту, крилошанин Львівської Митрополичої Консисторії, Ґенеральний Вікарій всієї України, Шамбелян Його Святости Папи Римського і Ґраф Римський.
Помимо священичої діяльності отець Михайло Цегельський відразу включився у всі сфери життя міста й округи. Свою громадську діяльність о.Михайло провадив як у самій Камінці, так і в усій Струмило-Камінецькій окрузі тодішньої Бужанської волості. Зрештою, його дія і вплив переступали й межі цієї округи.
Михайло Цегельський ще студентом був на установчих зборах Товариства «Просвіта» 8 грудня 1868 року, а в 1892 році виступив ініціатором створення філії цього Товариства у Камінці-Струмиловій. Уже на перших зборах цієї філії у липні 1892 р. він був обраний головою і виступив з ініціативою побудувати пам'ятник Маркіяну Шашкевичу на Білій Горі біля с.Підлисся Камінецького повіту. У підписаній ним заяві закликалося громадськість «...поставити на могилі пам'ятник та тим показати, що в нас не загибла вдячна пам'ять про того, що збудив русинів-галичан до праці на рідній руській ниві». («Діло». 11 липня 1892 р., N 155).
Роком пізніше о.Цегельський був серед ініціаторів перенесення тлінних останків Маркіяна Шашкевича на Личаківський цвинтар у Львові.
Головою камінецької «Просвіти» о.Цегельський майже беззмінно залишався до 1927 р., коли, маючи майже 80 років, передав обов'язки голови адвокату Роману Петрушевичу. Проте, під час святкування 60-х роковин «Просвіти» він відправив у Львові святкову Службу Божу, приймав численні вітання як один з небагатьох живих учасників установчих зборів Товариства.
Крім «Просвіти», о.Цегельський був членом-засновником ще багатьох товариств та організацій. Зокрема, був членом-засновником Акційної Спілки залізниці Львів-Стоянів і там належав до Надзірної Ради, був членом Повітової Шкільної Ради, належав до дирекції Каси Задаткової, тощо. При цьому був членом Відділу повітового в Камінці та Міської Ради.
За Австрії о.Михайло Цегельський переміг на виборах до Галицького Сейму, однак віддав мандат своєму заступнику на виборах Володимиру Сінґалевичу, вважаючи, що як парох він зможе зробити для Камінки-Струмилової більше, ніж як посол до Сейму. А балотувався тому, що на виборах він мав явно більше шансів. (На жаль, тепер щось не видно таких підходів до депутатства)
До результатів його діяльності, які й сьогодні можуть бачити мешканці міста, крім нової церкви, слід занести й Народний дім філії Товариства «Просвіта». Свій давній задум побудови Народного дому о.М.Цегельський зміг втілити в життя в 1911 р. Велична будівля Народного дому була споруджена за проектом відомого архітектора Івана Левинського.
Влітку 1914 р. мирне життя Камінки-Струмилової було перерване Першою світовою війною. І цей період страждань і великих жертв українського народу істотно відбився на долі о.Михайла Цегельського. Російські війська всіляко утруднювали йому виконання обов'язків греко-католицького свяще¬ника, вони привезли із собою православних попів, які вороже ставилися до всього українського. А при відступі у липні 1915 року російські військові забрали о.Михайла Цегельського зі собою на Схід як заложника. Так уперше було позбавлено волі камінецького пароха.
Його вивезли до Києва. Виходячи із цієї вимушеної ситуації, Митрополит А.Шептицький, який теж знаходився у засланні, уповноважив о.Михайла Цегельського перебрати опіку над усіма т.зв. станицями духовної обслуги для греко-католиків на Східній Україні і надав йому титул Генерального Вікарія України. Виконуючи ці повноваження о.Цегельський збудував у Києві греко-католицьку церкву Хреста-Спаса, яку большевики зруйнували у 30-х роках. І в зросійщеному Києві насильно вивезений о.Цегельський піднімав дух українців!
Аж у 1917 р., коли у Східній Україні владу перебрала Українська Центральна Рада, о.Михайло Цегельський зміг повернутися на свою парохію до Камінки. У 1918 р. він двічі їздив до Києва як генеральний Вікарій України.
Війна з Польщею, яка почалась уже в перших числах листопада 1918 р., перетворила Камінку-Струмилову в прифронтове місто. Тому Повітова Українська Національна Рада і її голова о.Михайло Цегельський змушені були вирішувати питання догляду за пораненими і хворими вояками УГА, постачання на фронт продовольства, боротьби з польським саботажем та інше.
Тут слід нагадати, що свого часу цісар Франц Йосиф іменував митрополита Андрея Шептицького на члена Палати Панів, що звалась «Герренгавз» і рівночасно його заступником було призначено о.Михайла Цегельського. Як заступник А.Шептицького, який перебував в окупованому поляками Львові, о.Цегельський брав участь у засіданнях уряду ЗУНР у Станіславові на початку 1919 року.
19 травня 1919 р. Камінка-Струмилова перейшла до польських рук і відразу почалися арешти українських діячів за доносами поляків. У кінці травня було заарештовано й отця Михайла і відвезено до львівських «Бригідок». Але через кілька тижнів його вдалося звільнити з-під арешту завдяки старанням його впливових знайомих.
За подвижницьку діяльність на користь Української Католицької Церкви йому було присвячено титул дійсного Папського шамбеляна і графа Римського.
Протягом 20-30-х років минулого століття о.Михайло Цегельський залишався одним з найвпливовіших людей у Камінці-Струмиловій. У його домі вважали за честь побувати високопоставлені урядовці, люди, відомі далеко за межами Камінки.
Під кінець 30-х рр. о.Михайло, маючи вже понад 90 літ, не міг інтенсивно виконувати всі священичі обов'язки, йому активно допомагали сотрудники, спочатку о.Євген Дмитрук, а з 1942 по 1944 рр. - син о.Ігнатій Цегельський. Проте і в такому поважному віці о.Михайло зберіг світлість розуму і був у курсі вирішення важливих справ.
Зокрема, в камінецькій історії зафіксовано такий факт: Німці, обурені антинімецькими акціями українських партизанів, заарештували як заручників багатьох каміничан і в тому числі церковного «старшого брата» Різника. Робили це за доносами місцевих поляків, які при німцях поробилися «фольксдойчами». Рознеслася чутка, що арештованих повезуть до Освєнціма, щоб там знищити. І ось 96-річний о.Михайло Цегельський їде до німецького крайс-гавптмана і сміливо й гостро переконує його, що арешт цих невинних людей може тільки спровокувати рейд вояків УПА на Камінку, в якій німці не мали достатньої воєнної сили. В результаті цієї аудієнції німецький зверхник розпорядився відпустити заарештованих, лише висунув умову, щоб вони на якийсь час зникли з терену Камінеччини. (Правда, акції УПА не припинилися, а посилилися. При цьому УПА оприлюднила заклик до усіх польських, мазурських, колоністів забиратися із українських земель).
Але цей сміливий крок, мабуть, коштував старенькому о.Михайлу Цегельському останніх сил, бо скоро після цієї візити він відійшов до Господа.
5-го квітня 1944 року, на 96 році життя, перестало битися серце цього видатного душпастиря, який ціле земне життя ревно служив Богові й Україні, а в позаземному житті світить яскравим дороговказом для наступних поколінь священиків."
