Вчителька місцевої школи взяла участь в освітньому проєкті ГО "Смарт-освіта".
Діти з Херсонщини, Київщини, Маріуполя, Харкова, Енергодара та інших міст і регіонів долучилися до онлайн-навчання влітку, що ГО “Смарт освіта” проводила для школярів 5–11 класів. Загалом 1000 учнів із різних областей відвідали заняття.
П'ятитижневі онлайн-табори були орієнтовані на школярів, які потребували додаткових занять, аби опанувати матеріал з основних предметів та надолужити те, що вони пропустили через війну. Заняття відбувалися тричі на тиждень.
“Нова українська школа” поспілкувалася з трьома вчителями української мови, які викладали в онлайн-таборі, про те, як відбувалися онлайн-заняття, який формат вони обрали, що для них стало відкриттям і що було найважче. Однією з них була вчителька української мови та літератури ОЗЗСО І-ІІІ ст. №1 ім. Івана Франка м.Кам’янка-Бузька - Ірина Калітовська.
Далі пряма мова.
«Я працювала з двома групами дітей, які закінчили 8 клас. Коли ми почали знайомитися, з’ясувалося, що здебільшого вони з окупованих територій: Сєвєродонецьк, Маріуполь, Краматорськ, Херсон… На той час ці діти, на щастя, виїхали на підконтрольні Україні території, але відповіді про те, де рідний дім цих дітей, були для мене чи не найболючішими. По пів року в них не було жодного навчання. Росіяни вкрали пів року навчання, розвитку, знань і дитинства в наших дітей.
8 клас – це складна програма, початок “синтаксису”. У дітей “вилетів” не лише другий семестр (у багатьох не було жодного уроку), а й перший – через карантинні обмеження. Куратори проєкту уклали орієнтовну програму й запропонували нам, а ми її адаптовували. Мені пощастило, бо, окрім усього, я мала розроблений курс для 8 класу, над яким працювала для однієї з київських приватних шкіл. Тож деякі уроки з цього курсу я використовувала.
Ми вибрали найбільш прийнятний на той час формат – повторювали чи вчили теоретичний матеріал, а потім виконували багато різноманітних практичних завдань, тестів.
У групі були діти, яким важко давалося навчання, які не спілкувалися надто добре українською, але вони надзвичайно старалися, просили виправляти, якщо припускаються помилок. Окрім цього, для них дуже важливим було спілкування українською. Часом вони чули слова невідомого для них значення, перепитували й досліджували нові слова. Щоуроку я казала всім дітям, що вони – герої. Хлопці воюють на фронті, а вони – тут! Адже вони влітку вмотивовано навчаються.
Ми створили групу в телеграмі, де діти мали змогу контактувати, уточнювати чи спілкуватися між собою. Кожен хотів чимось збагатитися, усі толерантно ставилися одне до одного, навіть коли хтось помилявся, чемно виправляли, не було конкуренції, натомість була взаємодія. Вони стали справжнім класом за такий короткий проміжок часу.
Цей проєкт для мене – геройський проєкт наших дітей, які влітку, у не дуже зручних для себе умовах, навчалися. Вони самотужки, своєю наполегливою працею, повертали собі те, що вкрала в них війна.
До того ж у мене вперше був такий досвід, що діти практично не вмикали камери на уроці. Я вчилася вловлювати їхню інтонацію і впізнавати її. Я розуміла, що наполягати на тому, щоби вони ввімкнули камери, не можна. Адже невідомо, у яких умовах перебувають діти.
Упродовж літнього навчання вони повторили, цементували те, що знали. Діти дуже гарно досягали цілей уроку й наприкінці добре виконували короткі тести. Діти були надзвичайно здібні, тому не було теми, яку б вони не зрозуміли й не опанувли. І тут я низько схиляю голову перед усіма вчителями української мови в Україні. Через цей проєкт я пізнала своїх колег, попри те, що учні були й із маленьких сіл, і з великих міст.
Усе, що робить “Смарт освіта” під час війни, – це особливо та важливо. Коли розпочався проєкт пізнавальних зустрічей на початку війни, мене також залучили до нього. Я провела своє перше заняття, на яке прийшли 100 дітей. Це був найскладніший урок у моєму житті. Коли на фоні лунала канонада пострілів, а поруч біля деяких дітей сиділи батьки й казали: “Як добре, що ви це робите”, то мене вистачило тільки на один урок.
Коли розпочалося навчання влітку, я мала більше сил долучитися. Хоча цей проєкт був для мене одним із найважчим у сенсі комунікації. Я наче йшла дуже хиткою кладкою через бурхливу річку й поруч вела цих дітей. Знаючи, що перед тобою діти дуже вражені війною, було складно створити мегакомфортні умови для них, найперше, огорнути їх любов’ю, а решта – потім. Я хвилювалася, чи все добре, попри те, що маю 26 років стажу за плечима.
Окрім цього, для вчителів також важливо бути потрібними. І “Смарт освіта” надала нам це. Адже це літо, відпустка, я не можу відпочивати, коли в моїй країна війна, я не можу йти на фронт… А тут ти можеш бути потрібним, працювати для країни так, як можеш. Гадаю, що багатьох учителів цей проєкт витягнув зі стану заціпеніння.»
Навчання здійснювала ГО “Смарт освіта” за підтримки ChildFund в межах проєкту “Освітня і рекреаційна підтримка внутрішньо переміщених осіб шкільного віку”.
Повна стаття на сайті НУШ https://nus.org.ua/articles/vchyteli-j-uchni-vidchuly-sebe-potribnymy-yak-ulitku-1000-ditej-navchalysya-onlajn/
